Давно відгриміла Велика Вітчизняна війна. Зовсім мало залишилося тих, хто ціною власної крові здобув перемогу в ній. Але, на щастя, вони встигли передати свої спогади дітям, онукам, правнукам, щоб ті зберегли у своєму серці ненависть до війни, яка несе руйнування, каліцтво і смерть.

Пригадую, як моя прабабуся сідала на сонечку біля хати, я вмощувалася в неї на колінах, і вона починала оповідати про страшні роки, які їй довелося пережити під час війни. Й хоча тоді я була ще маленькою, дещо вкарбувалося в пам'ять назавжди.

Прабабуся згадувала, що той день, коли почалася війна, нічим не відрізнявся від інших. Люди займалися своїми щоденними справами. Прабабуся ( вона тоді була молодою жінкою) поралася по господарству. ЇЇ чоловік поїхав подавати заяву на вступ до Кременчуцького педагогічного інституту, а їхня маленька донечка солодко спала в колисці на подвір’ї.

Раптом небо почорніло, з’явилися ворожі літаки, почалося бомбардування.

Перелякана жінка схопила немовля й, не знаючи що діяти, побігла під розложисту грушу, де вже сховалися сусіди, неначе стара деревина могла врятувати їх від загибелі. Фашисти скинули лише декілька бомб і пролетіли далі.

Наступного дня чоловіка та братів забрали на фронт.

Незабаром окупанти увірвалися до села. Вони поводилися жорстоко із місцевим населенням.

Одного разу фашистський солдат хотів кинути в криницю прабабусину доньку Тамілу. Це побачила сусідка, яка викладала в школі німецьку мову. Хоробра жінка підбігла до солдата й сказала кілька слів його рідною мовою. Щось стрепенулося, мабуть, у серці ката, й він відпустив дівча.

Моїй прабабусі пощастило: її чоловік Федір повернувся з війни живим. Не загинули і його брати - Павло та Микола. Проте Павло, якому під час війни доводилося часто стрибати з парашутом, весь час страждав від страшних болів у ногах. За кілька років хвороба позбавила його життєвих сил, і він помер.

Троє ж прабабусиних братів сплять вічним сном десь у чужих степах.

Кожного року 9 травня в селі проходить мітинг, присвячений Дню Перемоги, й обов’язково читається Книга Пам’яті. Я вслухаюся у список загиблих і чую прізвища своїх рідних.

Вони захистили наш рідний край, зупинили страшну фашистську навалу. Я безмірно вдячна їм та іншим нашим землякам за те, що сьогодні я щасливо живу зі своєю родиною під мирним небом.