Побільшало очей сирітських знову

І чорну хустку одягла вдова.

Замовкла мати, не веде розмову,

Нема синів, а народила два.

Зростила соколят і полетіли…

Життя за рідну землю віддали.

А мати з горя опустила крила,

Не розігнати чорної імли.

Молодшого у вересні не стало,

А старшого півроку не було.

Чи материнських сліз було ще мало?

Ридало в п’ятницю страсну село.

Одна могила сина, поруч друга.

Між ними руки матері, як хрест.

Звучатиме в душі навіки туга.

Війни і смерті чорний маніфест.

Так страшно, горб і підпис «Невідомий»,

Ще важче, хрест із надписом «Герой».

А без синів і батько вже бездомний.

Не можна у Великдень « упокой».

Прийшла весна, у горя довгі коси.

Цвітуть сади, але іде війна.

Помилуй, Боже! Нам її вже досить,

Бо напилися горя аж до дна.

«Христос воскрес»! А мати гірко плаче.

Нема синів, а народила два.

У грім весняний віримо одначе.

І у Господні віримо дива.

13.04.15