Наприкінці травня 2019 року туристська група БДтаЮТ Кременчуцької районної ради вихованців гуртків, що працюють на базі Білецьківського НВК зі своїми керівниками Васильєвою Тамарою Марківною та Нікуліним Василем Олексійовичем здійснили туристсько-краєзнавчу експедицію з походом 1 ступеню складності по Роменському району Сумської області.

Метою експедиції було відвідування с. Хоминці Роменського району, де народився і виріс один із загиблих на Сході героїв-кременчужан Юрій Дудка.

Родина Дудків у цій страшній війні втратила двох синів – Юрія і Володимира.

Саме про Юрія я писала у книзі пам’яті про героїв-кременчужан «Ангели світла», що вийшла в Кременчуці у 2017 році. Вірш «У горя довгі коси» та публіцистичний твір «Якби всі сни збувалися» надруковані також у моїй збірці «Мамина хустка», що вийшла на початку 2019 року.

Ми вирушили в похід, щоб разом із учнями Хоминцівської ЗОШ І-ІІ ступенів, жителями села вшанувати пам’ять їхніх односельців Юрія та Володимира Дудок, двох синів сім’ї, яка в одну мить осиротіла, віддати шану матері і батьку – Світлані Анатоліївні та Андрію Олексійовичу Дудкам, підтримати доньку Юрія Христину, яка от-от вилетить, як птаха у вільний політ.

На заході була присутня мама Юрія та Володимира Дудків, Світлана Анатоліївна, яка несе у своєму серці невгамовний біль, але разом з тим, вона з гідністю і великою силою вселюбові виховує онуку Христину, радіє успіхам інших онуків, що ростуть у сім’ї її тепер єдиної доньки Наталії.

Христині, яка із своїми однокласниками також була на заході, було нелегко…

Під час зустрічі була презентована збірка «Мамина хустка», перший розділ якої називається «Ми перед мамою у вічному боргу». Перед мамою загиблих двох синів ми теж у вічному несплаченому боргу. Про це ми не могли не сказати Світлані Анатоліївні Дудці.

У передмові до другого розділу книги «Люблю я те, що не любити важко» кременчуцький поет Олег Дука написав:

«Вітчизна і матуся, чи випадково ці слова одного роду? Знаючи стрій слов`янської душі, відповімо однозначно: «Ні! Це не збіг, рідні місця закладають підвалини духовного храму особистості».

Так, школа, яку закінчили хлопці-герої, рідне село, де вони бігали босоніж, хата, в якій народилися і зросли, мама і батько, які навчили по правді жити дали їм стільки, що хлопці віддали за це все найдорожче – своє життя.

Це мама своїм прикладом і чесним життям спонукала своїх дітей жити по-правді.

Для мене малою батьківщиною є Ємільчинський край Житомирської області. Для тих дітей, з якими ми зустрічалися – Роменщина Сумської області. Я думаю, що колись вони обов’язково згадають нашу зустріч і їм теж, як і мені зараз, захочеться у своє далеке дитинство. Може, дорослі в ті хвилини згадали своє дитинство. А Світлана Анатоліївна завжди згадує дитинство своїх дітей, які дуже любили свій край, бо пішли його захищати і віддали своє життя.

В той день ми проклали міст дружби між Кременчуцьким краєм та Хоминцями. І подарували символічний подарунок – сувенір з фотографією мосту Кременчука.

Третій розділ збірки «Материнський біль». Найбільший материнський біль сьогодні – це біль за своїх синів, за осиротілих дітей, вдів-дочок та невісток, за долю рідної України. Адже ми – українці. Ми говорили про те, що робить нас українцями. Образ українця в духовних цінностях, які він сповідує і постає перед іншими. Мої духовні цінності зібрані в збірці «Мамина хустка».

Потреба звернення до свого ціннісного багатства виникає тоді, коли людина знаходиться в якихось переломних періодах, періодах становлення.

Тоді відбувається переоцінка цінностей. І саме СЬОГОДНІ нам всім треба ще раз звернутися до духовних цінностей.

Хвилиною мовчання ми вшанували пам’ять Юрія та Володимира Дудків, усіх героїв, що загинули у цій війні, матерів, яких уже немає з нами.

На закінчення ми побажали усім мирної і гарної весни, надії на краще життя, бо ми всі УКРАЇНЦІ!

В той же день група віддала шану Юрію та Володимиру біля їх могил, побували вдома у гостинних батьків – Світлани Анатоліївни та Андрія Олексійовича Дудків, які почастували дітей суницями із власного городу, смачним компотом із тістечками. Звичайно, згадували хлопців, переглядали фотографії, документи, Світлана Анатоліївна передала деякі фотографії документів Юрія з домашнього архіву для Кременчуцького музею АТО.

Біля портретів Юрія і Володимира в хаті стоять два керамічні ангели, зроблені руками вихованців гуртка художньої кераміки, що працює в Ялинцівському НВК, подарованих мною Світлані Анатоліївні під час презентації книги «Ангели світла» у Кременчуці. В той день ми подарували їй ще й дзвоника, теж зробленого вихованцями гуртка, як символ наших літературних «Передзвонів». Він дзвонив на заході, сповіщаючи, що життя триває, спонукаючи присутніх на гарні справи.

А книги «Мамина хустка», подаровані мною в Хоминцях, і «Роменщина», подаровані нам директором школи Любов Іванівною Фуртат, будуть гарною згадкою про нашу хвилюючу зустріч.