Висока, струнка, статна, з гордою осанкою. Виразні теплі очі. Уважний

погляд. Пишна коса, укладена у гарну зачіску. Емоційна мудра мова.

Жінка…

Саме такою постала перед нами, кременчуцькими учителями та учнями, лубенська письменниця Наталя Михайлівна Баклай.

У міській бібліотеці Лубен відбулася довгоочікувана зустріч.

Поезії з майбутньої книги «Серцевина», які проникливо читала сама

поетеса, вразили щирістю. Слова «серцевина» і «серце» - спільнокореневі, тому майже кожна поезія автобіографічна, пропущена через серце небайдужої людини. Її, Наташине серце, не байдуже до долі України, жіночого талану, власної родини, її минулого і майбутнього. Цікаво було послухати історії, які дали поштовх для написання тих поезій, які Наталія Михайлівна нам читала. Про родинне вуличне прізвисько Царівських, про хрещеницю, що покохала чужого чоловіка («Не бери чужого»), про незвичайний хутір жінок-паліїв («Палії»), про цнотливість та моду сучасних юних українок-козачок.

Я слухала, дивувалась, заворожена почутим.

Велика сила поетичного слова… за словами Н.Баклай, вона думала, що її поезії читають лише жінки, але одна історія змінила її думку. Поетична «Сповідь старої діви» переконала одинокого чоловіка, що вона – самотня. І він приїхав здалеку в Лубни, щоб забрати Наталію Михайлівну до себе додому або залишитися у неї. А її чоловіка прийняв за рідного брата і довго не міг повірити, що поетеса писала не про себе. «Дописалася», - підсумував чоловік Н.Баклай.

Потім письменниця познайомила з останньою книгою прози «Перекоти-доля» і прочитала невелике оповідання «За упокій».

У книзі зібрано оповідання, новели, життєві історії з 4-х книг: «Коралове намисто», «Меди тернові», «Батькова криниця», «Перекоти-доля».

Збірочка оповідань «Меди тернові» (читана-перечитана) уже давно на почесному місці у моїй бібліотеці. А перші враження від прочитаних оповідань пам’ятаю, немов це було вчора. Майже всі оповідання збірочки примусили плакати. «Дарчині гроші», «Полотняна торбина», «Остання хуторянка», «В дорозі»… Довго не відпускали жалі, які стискали серце через чуже знедолене життя. Інколи сльози радості за жінок, до яких повернулось омріяне щастя.

Я люблю читати швидко, «ковтаючи» твори, але після прочитання кожного оповідання збірки задумувалася надовго, тому що життя таке неповторне в усіх своїх проявах. А письменниця зуміла дивовижно показати це в своїх оповіданнях.

Як дорогоцінний скарб, везла додому збірку «перекоти-доля», не могла дочекатися, коли залишуся наодинці з новою прозою Н.Баклай.

А у Лубнах залишалася господарювати золота осінь… Вітер зривав окремі листочки з дерев і розносив їх… які в піднебесся, які над містом, а які на землю, як і жіночі долі книг Наталі Баклай.

Перекотиполе,

Перекоти долю

Та й від полинів, від печалі-болю,

Від сльози у горі,

Від сумних вітрів.