* * * Кириченко Каріна, учениця 5 класу Потоківської ЗОШ І-
ІІІ ступенів
Війна, війна… Страшніш немає слова.
Шануймо разом тих, хто в ній поліг.
Сини України та нашої мови,
Схиляємося ми біля їх ніг.
Війна Анастасія Керусенко, учениця 5 класу
Салівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Незваною була вона,
Ця клята, страшна війна.
Людей вона забрала
І у могили їх поклала.
Як німці на нас нападали,
Молодих в Берлін забирали.
Старі й малі плакали в ці дні.
Зостались вони одні.
Скільки мук перетерпіли,
Та не здалися, герої перемогли.
Обеліски тепер стоять,
А в них наші герої лежать.
Хоч зробили це не ми, а вони,
Та ми не допустимо нової війни.
Війна Коломієць Данило, учень Потоківської
ЗОШ І-ІІІ ступенів
Це був останній,
Останній мирний день,
Коли народ вкраїнський
Спокійно жив, співав пісень.
Та вранці все змінилось,
І затряслась земля.
На наші землі їхали
Танки іздаля.
Покидаючи рідний дім,
Йшли на фронт солдати,
А жінки казали їм,
Що будуть їх чекати.
Не дочекались…
І полягли мільйони,
Поклавши свої життя
За перемогу і наше світле майбуття.
Тож вшануємо хвилиною мовчання
Тих, хто загинув на цій святій землі.
І буде цим героям
Вічна пам’ять усюди:
У Києві, в Москві і в Нью-Делі.
Дитячі мрії Софія Урсалієва, учениця 7 класу
Вільнотерешківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Душа тремтить, а серце шепче: «Йди!
Мир захисти, життя на Землі збережи»
Зникає страх, стихає біль.
«Я йду, іще один , останній бій».
Ми – діти миру, ми не знаємо війни,
Та в пам’яті вона живе народній.
Давно уже все в сивій давнині,
Та забувать цього не можна. Ні!
Гармати рев, і гуркіт канонад,
І смерті очі – все таке далеке.
Але про це страхіття треба пам’ятать,
Щоб нам його ще раз не пережити.
Нехай живуть батьки, брати, діди
Веселою, щасливою сім’єю,
Лунає хай завжди веселий сміх
І небо мирне буде над землею.
Хліба хай колосяться запашні,
Дитячий щебіт скрізь лунає.
Нехай щасливі будуть матері,
Кожна родина тільки щастя знає.
Дідівський подвиг хай живе довіку Шубіна Поліна,
учениця 7 класу Червонознам’янського НВК
Колись давно, в минулому столітті,
Над світом чорний демон пролетів.
Фашист проклятий, одержимий Гітлер
Всю Західну Європу полонив.
Земля вмивалася дощем свинцевим,
А замість маків розквітала кров.
Та наші прадіди в боях сміливо
Відстоювали мир, красу, любов.
Всі юнаки із балу випускного
Назавтра опинились на війні.
А їх кохані того дня сумного
На траурні змінили сукні випускні.
Багато матерів зарані посивіли,
Та не здавалися, не плакали вони,
Згорьовані голубки розуміли:
Вітчизні так потрібні їх сини.
Як не вони, то хто ж здолає ката?
Як не вони, то хто ж їх захистить?
У всіх серцях жила надія свято…
І ось фашист подоланий лежить!
Ура! Вертаються з фронтів солдати!
Щасливі матері, дружини, дітвора.
Бузковим цвітом встигла привітати
Вже мирна, хоч і зранена земля.
Згадаймо сивих ветеранів!
Вони потроху йдуть із наших лав.
Вклонімось тим, хто від страшних тиранів
Наш рідний край сміливо рятував.
Дідівський подвиг хай живе довіку
Лише у пам’яті! Не хочемо війни!
Ці спогади – серцям жорстоким ліки.
Війні всі діти дружно скажуть: «Ні!»
* * * Сергій Шашков, учень 8 класу Рокитненської
ЗОШ І-ІІІ ступенів
Війна… Слово чорного кольору.
І страх, і біль, і небуття.
Війна принесла стільки горя
Й забрала не одне життя.
9 Травня – День Перемоги –
Свято світле й сумне водночас,
Дорогою ціною отримане,
Зі сльозами на очах.
Щиро дякуємо ветеранам
За свободу, здобуту в боях.
Подвиг воїнів-визволителів
Вічно житиме в наших серцях!
Нам не потрібна війна Анастасія Чорнява,
учениця 8 класу Максимівського НВК
Без батька дитина,
А мати – без сина –
От що значить війна.
То чи треба вона?
У своїй Україні,
Незалежній, єдиній,
Хочу вільно співать,
А не плакать-ридать.
Мене мати навчала,
Колискові співала,
Щоб життя я любила,
Мову рідну свою.
А тепер в ріднім краї
Ворог нищить, вбиває
Голос мій ще несмілий,
Думку, мрію мою.
А я хочу, щоб діти
Мали змогу любити
Батька свого і неньку,
Рідну землю свою!
Ви, дорослі, спиніться!
Хоч на мить схаменіться!
Не вбивайте за гроші,
Нам не треба війна!
* * * Руслан Биченко, випускник Білецьківського НВК
Білецьківка. Центр. Обеліск. Імена,
Які вкарбувала злодюга-війна.
Читаю той список… Скорбота німа –
У нашім селі тих синів вже нема…
Вони тут не сіють, вони тут не жнуть.
Лиш квіти барвисті їм люди несуть.
Сльозами вмивають синів імена,
Яких не поверне далека війна.
І слово вкраїнське, й братерський ваш зов
Ми чуємо, рідні! Вам – вічна любов.
Діти війни Бобрук Т.Ф., учитель української мови та літератури Червонознам’янського НВК
Був травень.
Сонечко промінням грало.
І височіло небо голубе.
Усе довкола зеленню буяло.
Усміхнене, дзвінке і молоде.
Сидів дідусь на призьбі коло хати.
Щось старанно неквапно майстрував.
А поряд примостились правнучата:
Просили, щоб він казку розказав.
- Не казку розповім, а правду, милі,
Хоч років сімдесят уже сплило.
А пригадалось, дітки, о цій хвилі,
Як вдерлися фашисти у село.
З них двоє оселилось в нашій хаті.
Сміються, по-німецьки джеркотять.
Обидва сіроокі та цибаті.
І все яєчню смажену їдять.
А я, трирічне, стану собі тихо.
Та й виглядаю з хати крадькома.
А вдома ані крихти, як на лихо.
І матері моєї десь нема.
Голодними очима позираю.
Пішли вмиватись наші пожильці.
Я ж на подвір’я швидко вибігаю –
І шкварка вже горить в моїй руці.
Та раптом я побачив над собою
Розлючене обличчя й занімів.
Фашист дістав неквапно свою зброю
І вже у серце вцілити хотів.
Йому почав щось інший говорити.
Свій медальйон на грудях показав.
Можливо, в нього теж були діти…
Не знаю, та стріляти той не став.
І я побіг. У подушки зарився.
І тихо, як дорослий заридав.
Дідусь над своїм виробом схилився
Й непрохану сльозу з очей втирав.
Притихли коло діда правнучата,
Поцілували в зморщене чоло:
- Спасибі Богу за того солдата!
Без тебе, діду, й нас би не було!
Був травень.
Сонечко промінням грало.
І височіло небо голубе.
Усе довкола зеленню буяло.
Усміхнене, дзвінке і молоде
Відео на 25.20 хв. нагородження "Азбуки" - переможця у своїй віковій категорії сертифікатом на 250 євро для відпочинку в Болгарії на фестивалі "Inter Kitten"
